4

3

Партій багато -

Батьківщина одна

5

Час розвінчувати міфи

У безлічі публікацій, присвячених аналізові підсумків останніх парламентських і президентських виборів, автори визнавали їх (підсумки виборів) найбільш прийнятними, аргументуючи це так: будь-який переділ влади спричинив би прихід нової команди, яка стала б перерозподіляти власність під себе. У країні почалося б свавілля, голодні нові представники влади прагнули б скоріше забезпечити себе капіталами, відбираючи багатства у старих представників влади і ще більш розорюючи країну. А так країна зазнавала усього лише помірного розорення, розорення в розумних межах людьми, які свої майнові питання, в принципі, вже давно вирішили. І, отже, сталося найкраще з того, що могло б статися.

Взагалі-то теза про те, що «старі вже наїлися, а нові ще коли наїдяться!» з'являється зазвичай у вживанні якраз перед виборами. А з цього слідує, що активна передвиборна кампанія вже почалася, і в оборот запускаються перевірені на минулих виборах міфи. І, раз так, є й мотив порозмислити про їхній зміст. От давайте цим і займемося.

Якщо вірити в те, що люди, котрі використали перебування при владі для особистого збагачення, вже досягли своїх цілей, а відтепер якраз і почнуть думати про країну, то цікаво було б усе ж знати: а коли це станеться, якого саме числа? Тобто, починаючи з якої саме дати ці люди стануть думати не лише про себе, а ще й про країну? Ще цікавіше спробувати уявити собі, як саме це відбуватиметься. Ось, скажімо, прокидається вранці бізнесмен від влади, лізе під подушку, дістає звідти кубушку, дивиться -- а вона вже повна. «Не потрібна мені друга така сама, -- думає він, -- досить. Приходжу сьогодні на роботу -- і починаю нове життя. Починаю думати про благо народу». Красиво, звичайно, виглядає -- ну просто як у мексиканських серіалах або казках про Іванка-дурника. Ось тільки в житті таке навряд чи буває…

Відоме прислів'я: «Поганий той солдат, який не мріє стати генералом». Якщо її дещо перефразувати, вийде не менш справедливе твердження: «Поганий той мільйонер, котрий не мріє стати мільярдером». І справді: це з точки зору вбогого пенсіонера капітали добродіїв олігархів здаються незчисленним багатством. Насправді ж апетит приходить під час їди, і ще жоден багатій за всю історію людства, напевно, не назвав свої багатства незчисленними. Планки, переступивши яку, можна було б сказати: «Все, досить!» насправді не існує. Ба, якщо при влади опиняються нові люди, нехай навіть із суто корисливими цілями, для наладки механізмів збагачення за рахунок пограбування країни їм потрібні і час, і зусилля -- а, отже, існує й реальна можливість викриття. Для тих, хто годується від влади давно, цієї проблеми не існує: механізми давно налагоджено й відрегульовано, і гроші самі течуть, наче вода з крана. Що називається, не докладаючи рук.

Нарешті, як це наші західні сусіди примудрилися за ті ж 10 років і владу по кілька разів змінити, і повного розорення уникнути? Здавалося б, вони всі давно вже повинні ходити з простягнутою рукою. Не кажучи вже про так звані старі демократії: там вже сторіччями до влади приходять всі нові й нові люди -- а повного зубожіння всі немає. І як їм це вдається? Та й взагалі, якщо зміна влади -- це самі тобі збитки, то навіщо тоді в принципі проводити вибори? Чи не краще тоді просто записати в Конституції представників влади конкретно, наприклад: прапор України -- жовто-синє полотнище, столиця України -- місто Київ, президент України -- пан такий-то, прем'єр-міністр України -- пан такий-то, і так далі, згідно із табеллю про ранги? І простіше, і зайвої, безглуздої процедури можна уникнути.

І зовсім вже майже постскриптум. Чи не здається шановному читачеві, що, коли йому вселяють думку про крайню шкідливість зміни влади внаслідок виборів, його приймають за дрібного базарного злодія? Або, в крайньому випадку, за буркотливу стару каргу, для якої всі люди -- суцільна погань? Чи не розрахована ця думка на тих, хто інших цілей в житті, крім як когось одурити й проїхатися за чийсь рахунок, і уявити собі не може? І, відповідно, всіх інших вважає такими ж? Якщо Вас особисто така думка про Вас не ображає, -- що ж, вірте. Ось тільки тоді з якої це ласки Ви вважаєте, що будь-хто почне піклуватися про Ваше (і інших громадян) благо бодай коли-небудь? Хоч ставши навіть трильйонером?

Борис БАХТЕЄВ