речі, стосується й відносин України з тими організаціями, які надають міжнародну фінансову кредитну допомогу.

На жаль і тут спостерігається збочений підхід. Іноземний інвестор не має жодних гарантій щодо отримання не лише прибутку, а й повернення вкладених в українську економіку капіталів. А з іншого боку, ми бачимо, що внутрішній тіньовий капітал приходить з офшорних зон під виглядом іноземного і працює в Україні під виглядом іноземних інвестицій. Саме такі капітали ретельно захищаються державою, бо, як правило, вони належать високопосадовим особам та фінансово-олігархічним групам, що представляють їхні інтереси.

За умов існування в Україні економічно зацікавленого в тіньовому секторі режиму подолання бідності буде неможливим. Лише легалізація економіки та створення вільного демократичного суспільства, тільки реальне, а не декларативне запровадження економічних перетворень дасть змогу створити основу для подолання бідності.

Усе інше є лише передвиборчими обіцянками, які не містять у собі реального змісту.

Україна має тенденцію до збільшення чисельності населення, яке досягає пенсійного віку. Це означає, що пенсійна реформа, створення накопичувальних пенсійних рахунків та побудова змішаної системи, яка б дозволяла врахувати результати праці та суспільного внеску, будуть проходити важко. І сподіватися на те, що ця робота буде виконана за місяць чи за рік, м'яко кажучи, не варто.

Але це треба робити, впроваджуючи ці механізми еволюційним, а не революційним шляхом. Ось де реальне поле боротьби з бідністю бодай у середовищі пенсіонерів, яких відповідальна держава має соціально захищати, а не цинічно сподіватися на зменшення їхньої чисельності за рахунок «природнього відбору».

А решта працездатного населення має отримати можливість легально виробляти товари та послуги й заробляти на пристойне життя. Що зараз неможливо через ті причини, про які ми говорили вище.

-- І всі ці реформи, про які ми говорили, треба проводити одночасно?

-- Вони самі підуть, як логічне продовження тієї головної реформи, яка в Україні навіть не починалася від часів тоталітарної держави. Це адміністративна реформа, яка не проводилася й не проводиться. І це є нашою головною проблемою.

Замість адміністративної реформи ми маємо адміністративний терор, який держава провадить стосовно своїх громадян. В Україні є криміналізована, корумпована адміністративна система, яка за будь-яких обставин забезпечує просування своїх інтересів. Ця адміністративна система і є тим адміністративним ресурсом, яким лякають опозицію. Саме ця адміністративна система формує сьогодні законодавче поле і забезпечує збереження тоталітарних механізмів.

Наслідком нереформування адміністративної системи є підлаштування цією системою під свої інтереси цілого суспільства та держави.

Доки не буде подоланий цей вірусу тоталітаризму, доки не буде покладено край втручанню адміністративної системи в економічний та політичний процес, доки вся ця система не буде прозорою та підзвітною суспільству -- всі інші реформи перетворюватимуться на засіб реалізації своїх інтересів купкою чиновників.

4

3

5

Партій багато -

Батьківщина одна

š